Перш ніж звернутися до судової практики, слід зазначити, що існує два способи оскарження заповіту:
- Визнання заповіту нікчемним, тобто таким, який взагалі не створює прав та обов’язків. Наприклад, якщо заповіт було складено особою, яка є недієздатною, або особою, що не мала на це права.
- Визнання заповіту недійсним, тобто таким, що створює права та обов’язки до того моменту, поки зацікавлена особа не звернеться до суду з вимогою про визнання такого заповіту недійсним.
Під час аналізу практики Верховного суду можна звернути увагу на такі справи:
- Позивач вимагав визнати заповіт недійсним з тієї підстави, що бабуся, яка була спадкодавцем, була тяжко хвора, у зв’язку з чим доручила підписати заповіт іншій особі у встановленій законом формі. Уповноважена на посвідчення заповіту особа (секретар сільської ради) заздалегідь усно з’ясувала волевиявлення бабусі та склала заповіт. Позивач зазначив, що складання такого заповіту є незаконним і вимагав визнати його недійсним. Однак Верховний суд зазначив, що процедура відбувалася відповідно до законодавства, тому підстав для визнання заповіту недійсним немає.
- Позивач зазначила, що її чоловік під час складання заповіту не міг керувати своїми діями, і на цій підставі вимагала визнати заповіт недійсним. Як було відзначено судом, відповідно до законодавства про психіатричну допомогу існує презумпція психічного здоров’я особи. Тому особа вважається психічно здоровою до того часу, доки зворотне не буде доведене відповідним медичним висновком. Оскільки було проведено посмертну медичну експертизу, яка підтвердила факт недієздатності чоловіка саме на момент складання заповіту (!), то цей заповіт було визнано недійсним.
- Судами було встановлено, що заповідач в один день склала два заповіти, спадкоємцем в яких виступала одна й та сама особа. За першим заповітом спадкодавець заповіла все своє майно цій особі. За другим заповітом ця особа отримувала від заповідача лише земельний пай. Верховний суд під час вирішення цієї справи зазначив, що оскільки першим заповітом охоплювалось усе майно, що належало заповідачу, а другим лише земельний пай, то другий заповіт не уточнює перший, а навпаки, звужує кількість майна, яке охоплюється заповітом. Визначним фактором у цьому питанні є воля заповідача, тому дійсним є той заповіт, який було складено пізніше.